Побутова есеїстика

                                                                                                                                                                                                    Лист сину        Сьогодні 03-е серпня 2023-ого року. І ти ще не зʼявився на світ. Завтра due date. Але ти ж можеш і пізніше прийти до нас, так? Як тобі заманеться. Але разом з тим ти уже з нами, усі ці 9 місяців ти був з нами. Можливо Настя, твоя матуся, більше відчуває твою присутніть, ти ж весь час з нею. А я поряд з вами. І мені багато чого хочеться тобі сказати, я постійно про це думаю, тому й хочеться якось зафіксувати ці думки. Я дуже надіюсь, що колись через багато років ти навіть зможеш прочитати цей лист. Хочеться вірити, що нам вдастя тебе навчити читати українською.      Мені до сих пір складно уявити, що я стану татом. Хоча я наче і вже мав би вважатись батьком. Але тебе ще немає поруч з нами в цьому світі, тому формально я переживаю останні дні якогось свого періоду, в якому я не

 Aloha, Hawaii! P.2        Maui, Hawaii state           01.01.2023     Ми прокинулись пізно вранці першого січня в невеличкому мотелі з деревʼяними тонкими стінами в Кахулуі. Такий знаєте мотель, як в багатьох американських фільмах - з вітряком під стелею і входом з веранди. Це вже було антуражно. Під вікнами кукурікали та кудахкали дикі гавайські півні та курочки, вони тут повсюди. Сонце вже починало припікати. На вулиці було близько 23-ох градусів. Справжнє літо! Ми неспішно одягнули шорти і пішли досліджувати містечко Кахулуі.      Поснідавши в невеличкому кафетерії, що слугував ще й клубом для серфінгистів і ми вирушили одразу на найближчий пляж Каулахао. Це був довжелезний піщаний пляж з високими хвилями та гострими виступами коралових рифів. Відвідувачі неспішно прогулювались вздовж пляжу. Одразу кидалось в очі те, що пляж був зовсім необлаштованим на перший позір - ніяких шезлонгів, ресторанчиків, ніяких торгашів з сувенірами. Лише пальми, пісок і хвилі Тихого Океану. Наче це б

  Острів Мауі , Гаваї. Січень 2023 Mahalo, Hawaii! Наші гавайські новорічні канікули 2022-2023      Ось пройшов уже цілий місяць, як ми вернулися з Гаваїв. За вікном в Тронхеймі лиє холодний лютневий дощ. В Україні йдуть запеклі бої на фронті і скоро буде уже рік з повно-маштабного вторгнення росії в Україну... Життя у всій своїй трагічності та красі продовжує іти далі. А я досі згадую цю неймовірну, теплу і сповнену прекрасних спогадів, поїздку на Гаваї. Це була мабуть одна з найзахопливіших пригод в нашому з Настею житті. Хоч і досить коротенька. Тому, хочеться якось підвести підсумки, занотувати собі всі враження тут. Всі ці гавайські черепахи та коралові рифи, білосніжні пляжі, чистенька води Тихого Океану, кокосові пальми вздовж кілометрових берегових ліній, вулкани та виверження лави в Національному парку Гаваїв, дикі кури та півні, бамбукові ліси та веселкові евкаліпти.. все це я точно збережу в своїй памʼяті на все життя.. Гаваї виявились навіть прекраснішими, ніж про них всі д

Психологам відомий так званий "синдром іммігранта". Людина, яка приїхала до іншої країни, на певному етапі часто починає відчувати пригніченість, самотність, загубленість, відчуття безперспективності або краху життя.   Якщо людина не відчуває себе потрібним, повноцінним членом суспільства, то починає самознищуватися.                                                                                                                ( Ірина Сєрова, кандидат юридичних наук )      Ми йшли з Соломією (назовімо її так) вздовж набережної річки Нідельва в Тронхеймі і говорили про всякі різні речі, які переживають українські переселенці і вона, в тому числі, зараз. Слово за словом, вона розповіла, як нещодавно захотілось їй на фотосесію сходити. Так, в цілях саморефлексії. У дівчат таке часто буває. В обʼєктиві інколи можна зафіксувати свій внутрішній стан поточний. Інколи це закоханість, чи піднесенність від якогось нового етапу в житті. По різному. Але це в більшості випадків працює. Див

           Одразу хочу попередити що йдеться зовсім не про славнозвісну передачу UA:Перший. Хоча звісно мені імпонують їхні щотижневики. Особливо дотепні завершення Романа Вінтоніва. Але чого про цю передачу писати. Це треба дивитись. Тому я про дещо інше. І точно не про ексцентричну комедію Льюїса Майлстоуна 1931-ого року.          А йдеться мені про перші шпальти журналу "Країна". По правді кажучи саме заради отої авторської колонки я поспішав щосереди зранку до найближчого кіоска Інтерпресу, заздалегіть тримаючи в кишені 27 гривень. Гарний хід редакції. Береш такий, щасливий ідеш від кіоску, до офісу залишається ще цілих 19 хвилин хотьби і ти точно встигнеш пробігтись швиденько по абзацам першої сторінки. Бо це ж і є квінтесенція не те щоб журналу, а наче всього минулого твого тижня. А наразі - авторські роздуми напевне стануть найпам'ятнішою подією твого дня. Ну добре, мабуть трішки таки перебільшою. На обіді я ще перечитаю решту частину журналу. Та і буду ще реш