Менеджер проектів, що не боїться висоти та вміє плавати

 

    "Бж-бж". Швиденько кидаю погляд на годинник, тим часом пеленаючи свого синочка. Знову ті прокляті повідомлення від Linkedin - "Linkedin Job alerts". Як не парадоксально але саме той Linkedin мені так ніколи і не допоміг знайти роботу. Хіба оце лишень мабуть допомогає з розширенням нетворку чи створення якогось такого образу необхідного для сучасного активного спеціаліста високого класу, який завжди такий в тренді останніх новин технологічних, відвідує необхідні конференції вряди годи і час від часу хизується крутими сертифікатами в своїй ніші. Якось так. Це про мене. Принаймні мені так хочеться про себе думати. Чи щоб рекрутери так про мене думали, не знаю. Та при цьому, Господи, надіюсь всі ці мої рекрутери ніколи цього тексту не прочитають. Бо тоді я точно ніколи вже не знайду роботи своєї мрії, чи хоч щось релевантне до мого досвіду. Рекрутери вони ж як собаки, добре відчувають коли ти в розпачі, коли в тебе опущені руки, коли ти геть без надії. Таких на співбесіди не запрошують. Таким відправляють автоматичні відмови в кращому випадку.

    Останні місяці були вкрай складними для мене. Я став батьком нещодавно і до всього стресу життя добавились ше не виспані ночі та сумбурні дні, коли треба і їсти готувати на всю родину і синочку підгузки міняти, між тим слухати новини про війну в Україні, а віднедавна ще й в Ізраїлі. Але головне, що я вже практично рік не можу вернутись в ІТ, раптово, через прикру ситуацію на останньому проекті, звідти випавши. І не те щоб я зовсім без роботи нуджусь цілими днями, ні, боженька мене береже і без хліба таки не залишить. З минулого року чим я тільки не займався - і координаторством для Міністерства Музики в Норвегії і ассистентом в школі працював і вчителем норвезької і зрештою перекладачем норвезької. Але це ж таке. Це зовсім не те чим я займався останні 5 років і не хотілось би зараз зовсім втратити свою спеціалізацію. Бо ж справа не тільки в грошах, так? Це ж частина ідентичності. Хто ти? Де працюєш? Чим займаєшся? Всі ці питання починають бути не зручними з часом. Бо виходить що ти ніхто, бо ж перекладачем я себе не відчуваю, хоч і вдається у мене це не погано. Словом місяці останні складні у мене. Я відставив в сторону всі свої хоббі. Перестав ходити в тренажерний зал, грати на барабанах, волонтерити, зустрічатись десь з друзями по вечорам в пабі, словом якось все на паузу стало. Тільки догляд за сином, домашні справи та перекладацька діяльність. Та одразу після появи сина, я повністю сфокусувався на відновленні пошуку релевантної роботи в ІТ. Фактично пошук роботи, відправка резюме та мотиваційних листів і перетрворилися для мене в якусь своєрідну роботу, хоббі, завзята та обсессивна діяльність.

    Але почалось все навіть трохи раніше, коли я в липні за 3 тижні до народження сина вирішив підвищити свою кваліфікацію і здати давно заплановану сертифікацію - CAPM. На це в мене пішло фактично 2 місяці щотижневої підготовки. Але це спрацювало. Це допомогло мені увірувати що, егегей, є ще порох в порохівницях і все ще попереду у мене. Тому, фактично, одразу після отримання сертифікації я взявся за відчайдушні пошуки роботи менеджером проектів - в Норвегії (бо норвезьку я таки добряче вже прокачав за останні 2 роки), Європі, Америці, Україні та хоч і на Кіпрі чи Балі. Я систематично щодня відправляв на десятках різних порталах резюме і з часом почали приходити перші довгоочікуванні запрошення на інтервʼю. Фактично, я провів перше інтервʼю ще в лікарні на другий день після народження сина. Та компанія промучила мене цілий місяць, я пройшов з ними 5 етапів відбору з інтервʼю, технічними завданнями, а потім в кінці виявилось, що клієнт призупинив пошук. Отакої. У вересні, я зрозумів чітко що шанси мої ще менші, чим я гадав раніш весною - війна в Україні тригернула добрячу рецесію у всьому світі, який ще заледве оговтувався від Пандемії. В ІТ секторі відбуваються масові скорочення, круті розробники з десятилітнім стажем працюють в убері, щоб хоч якось виживати, а відповідно конкуренція на ринку виросла в десятки разів. До цього всього ще добавилось те, що зарегульовані податками компанії звузили пошук робітників (гадаю це також частина процесу деглобалізації) і працювати віддалено на Лісабон чи Берлін сидячи десь на березі в Тенеріфе, як було це 2-3 роки тому, було вже технічно не можливо в 2023-ому. Отже мій пошук звузився до норвезького ринку та ще українсько-американського аутсорсу. Мені конче потрібно було чого б це мені не коштувало вернутись в професію.

    І я невтомно працював щодня наступних 3 місяці, постійно оптимізуючи свою стратегію, консультуючись з місцевими рекрутерами. друзями та навіть чатом GPT (а він не промах!). Наступною великою епопеєю для мене була досить крупна компанія норвезька, назвемо її ТЕ, вони мене мучили цілих 2 місяці, що тижня просуваючи мене до настпуного етапу. Я пройшов з рекрутерами цієї компанії 2 перших інтервʼю. Після цього мені треба було зробити презентацію і пройти ще одну двохгодинну співбесіду. Далі я пройшов ще 2 тести на логіку та персональний опитувальник на 200 запитань. Процес завершився фінальним кейс-інтервʼю з іще двома презентаціями і тільки після цього мало б бути фінальне рішення. Фух. Так довго мене ще ніхто не мучив. Я дивом пройшов спочатку в топ 6 кандидатів, а далі в топ 3 кандидати. Вони заставили мене зробити ті 3 презентації і намалювати один малюнок (щит принципів чи щось таке на кшталт). Я б не здивувався, якби вони попросили мене ще додатково пройти секюріті тест з поліцією і здати нормативи на підтягування. віджимання, прес і біг на 100/200/300м з ноутбуком в одній руці і стаканом теплого кортадо в іншій. Фінальну відповідь вони кажуть за 2-3 тижні мені відправлять. Таке от. Чекаю досі.

    Словом сил і мотивації якось рухатись далі з часом у мене бракувало вже. І зʼявлялись всякі різні думки (ні-ні, це не те про що ви подумали). Мовляв, можливо це вже кінець моїй карʼєрі в ІТ і пора ще якимось даун-шифтінгом позайматись? Була б моя воля я б до прикладу заглибився в arcGIS технології і пішов працювати картографом кудись в норвезькі картографічні компанії. Чи може оце піти в повари в один з місцевих ресторанів рівня 1-2-ох зірок Мішлена? Готував би там якісь фірмові соуси а-ля кокосова райта з місцевим блакитним сиром Сельбу та свіжими сезонними лисичками. 

    Жарти жартами, але я дійсно з розпачу інколи подавав заявки на якісь цілком безглузді позиції, які хоча б чимось були мені цікаві. Поштар. Архіватор. Консерватор в музеї. І навіть аспірант в академію для пожежників (бадьора роботка така знаєте, рятуєш життя та майно, вимагає лишень бути в хорошій фізичній формі, не боятись висоти та вміти плавати). Ось як. І що саме смішніше, коли дружина запитала в мене, а які ж ти резюме відправляєш на всі ці позиції, то я звично відповів - "Ну як які, резюме менеджера проектів". Ліньки ж було оформляти ще окреме резюме для пожежників. Голос розуму підказував мені, що це все таки не вартує того, та на якийсь знак долі та удачу я можливо таки й надіявся десь в глибині душі. Так і виходить що я, хм, менеджер проектів, що не боїться висоти та вміє плавати..

    В пожежники, як можна було здогадатись, мене таки не взяли. Ну що ж. В іншому житті можливо спробую відправити краще резюме. Натомість, я таки отримав оффер в американсько-українському аутсорсі (ю-ху) та продовжую ходити на інтервʼю до норвезьких рекрутерів. З надією колись таки знайти собі своє місце на ринку праці Норвегії.